English French German Italian Portuguese Russian Spanish
   
Перегляди статей
294498
   

Матицин Олексій Ігорович, аспірант філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ (Україна) «УКРАЇНСЬКА ІКОНА XV – XVI СТОЛІТЬ ЯК ПРОЯВ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

 

Поняття “культурна ідентичність” швидко поширюється в сучасних дослідницьких дискурсах. Це зумовлено насамперед тим, що ми живемо в мультикультурному світі де поступово стираються межі між представниками різних рас, народів та культур. Питання чіткого співвідношення людини з її духовним та культурним корінням стоїть як ніколи гостро. З огляду на це - все більшої ролі набуває завдання аналізу та вивчення тих чинників в культурі народу, що мають чітке національне забарвлення та безпосередньо асоціюються з цією культурою. Одним з таких чинників в культурі України є - українська ікона. На прикладі ікони ми можемо чітко розглянути процес богословсько - естетичного та ідеологічного розвитку та оформлення процесу культурної та релігійної ідентичності українського народу. Внаслідок обмеженого об’єму даної роботи розглянемо лише період  XV– XVIстоліть як час, коли самобутні риси в українському іконописі стають найбільш виразними.

Українська ікона – унікальне явище в контексті не тільки загальнонаціональної культури, але й культури світової. Її витоки беруть свій початок у візантійському мистецтві та надалі, збагачуючись впливами західноєвропейського мистецтва, українська ікона знаходить власний особливий стиль. Першаполовина XVIстоліття цеперіод поступового згасання візантійської традиції в українському іконописі, поширеної і творчо засвоєної від часу прийняття християнства. Ікономалярство другої половини XVIстоліття генетично повязане з усім попереднім розвитком його історії, водночас у ньому зявились нові прикмети властиві для західної мистецької  традиції, орієнтація на яку активізувалася у наступному столітті.   Хоча і  в попередніх століттях українські іконописці творили свій національний варіант ікони, його особливості саме від середини  XVIстоліття стали вимальовуватись так яскраво, як ніколи рашіше. Іконопис XV– XVIстоліть становить один з найсамобутніших пластів національної культури, тісно повязаної з суспільно-істричними процесами своєї доби, ідейні спрямування якої виразно проектуються на наш час, чим і мотивується всезростаюча зацікавленість культурно-мистецькою спадщиною тієї епохи. Процес зміни стилю  відбувався у  всіх видах тогочасного мистецтва. Однак, з усієї мистецької спадщини власне іконопис, з оглядуна специфіку його призначення та виражальних можливостей, дає змогу найкраще простежити закономірності та особливості цього процесу

Українська культура XIV- XVcтоліть адаптує і творчо осмислює стилістичні ознаки палеологівського ренесансу, розвиваючи його тенденції у поєднанні з місцевими традиціями. Культурні контакти із Візантією та південним слов’янством дають поштовх не тільки для стилістичних, але й для філософських пошуків, які найвиразніше виявлялися у цей період саме в іконографії. Ісихастське бачення краси через світло, зокрема світло Фавору, божественні енергії, мало особливе значення для ікони XIV- XVстоліть. Великие значення для формування та розвитку іконографії XV– XVIстоліть мали трактати естетичного, духового та полемічного спрямування. Слід вказати на вплив Діонісія Ареопагіта, Іоанна Дамаскіна, Феодора Студита, Григорія Палами та інших видатних теологів твори яких являють собою богословсько – естетичне підгрунтя візантійського іконопису. Їхні богословсько - естетичні концепції повною мірою відобразились і в українській іконі. Отці церкви стверджували, що малярський образ є рівним наративному тексту, тобто заміняє неписьменним книги (Василій Великий) і йому властива комеморативна функція, бо "образ є нагадування" про події священної історії і веде людину до наслідування святого життя. Наголошувалося, що релігійні зображення виконують декоративну функцію - прикрашають храм і своєю специфічною красою та доступністю вигідно відрізняються від словесних образів, часто висуваючись на перший план. Підкреслювалося, що такі образи приносять духовну насолоду. Виділялися і релігійно-сакральні функції культових зображень: анагогічна (образ веде до первообразу) і гносеологічна (образ поєднує видиму і невидиму природу і дозволяє людині стати причетною до ноуменального рівня речей). В іконі ми шануємо не матерію, а того, хто на ній зображений, тобто первообраз, архетип.

Літературна традиція Київської Русі увібравши в себе вікові надбання християнської літературної спадщини надає їм нового, самобутнього забарвлення. Фундаментальні понятта християнської культури (такі як поняття образу та символу) отримують подальший розвиток у літературі Київської Русі  та україни. Література XV– XVIстоліть спрямована перш за все на ствердження православної віри, на аргументацію її переваг над католицизмом. Не останню роль у цьому протистоянні відіграє православна іконописна традиція. Особливо слід відзначити твори українських гуманістів в яких вони розробляють питання образу, символу, естетики божественої та земної краси, що згодом стануть однією з причин тих змін, яких зазнає українська ікона XV– XVIстоліття. Особливий аспект співвідношення Світла і Краси, що простежується від старозаповітної естетики, дістає своє логічне продовження у творах Отців церкви, Діонісія Ареопагіта, ісихастів. Сформульоване Діонісієм поняття Прекрасного споріднене з Благом і Добром. Ікона була втіленням розуміння краси як в естетичному, так і у філософсько-богословському планах. Краса ікон відтворювала красу Божого Царства, красу Господнього обличчя, відбитком якого була ікона. Розуміння краси в українській культурі XV– XVIстоліть базувалсь не на доктринальних нормах, а мало чуттєвий характер, і цим відрізнялось від розуміння сформованого візантійською культурою. Тому можна говорити, що і найяскравіший прояв української богословсько – естетичної традиції - ікона була іншою, ніж візантійська. Висока трансцендентна краса оживала в українських іконописних пам’ятках - свідченнях високого рівня майстерності та естетичного бачення світу. 

Слід також звернути увагу на  семіотичні особливості української ікони XV– XVIстоліть. Розглядаючи ікону як  систему знаків слід зупинитись на таких  основних її складових як світло, колір, простір та час.  Символічна мова іконописного зображення формувалася на підставі символізму середньовічного мислення.  Умовність художньої мови базувалась на апофатичному богослов’ї, яке найвиразніше прочитується у концепції “неподібних подоб” Діонісія Ареопагіта. На його розумінні символу, образу, світла базуються візантійська естетика та іконографія. Українські іконописці загалом притримуючись візантійського напрямку все ж вносили свої зміни в знакову та символічну структуру ікони. Давались в знаки контакти з Москвою, Новгородом та Псковом на сході, Кримом на півдні, Балканськими країнами та вплив західноєвропейських художніх, богословських та естетичних концепцій.  Змінюється  іконописна палітра кольорів, зображення простору ікони, змінюється сам час в іконі. Саме завдяки цим змінам українська ікона XV– XVIстоліть поступово стає самостійною та унікальною знаковою системою, що має свій особливий вигляд і виконує свої особливі функції.  Однією з таких функцій є ієротопічна. Суть цієї функції – створення сакрального простору. Місце ікони в храмі та поза храмом її роль та місце в літургії є визначними у розгляді даного феномену. Українська ікона XV– XVIстоліть є не тільки сакральним артефактом, що входить до складу храмового комплексу (мається на увазі виникнення та розвиток іконостасу) вона сама стає формоутворюючим чинником.

Ікона XV– XVIстоліть як феномен тогочасної української культури є втіленням естетичних та богословських пошуків українського народу. Вона ніби віддзеркалює ті глибокі зміни, що стались в тогочасному українському суспільстві. Ікона XV– XVIстоліть є вже не тільки витвором сакрального мистецтва, на зламі епох вона стає тим артефактом, що акумулював у собі всю інтелектуальну та духовну енергію цілого народу. 

 

   

Використання матеріалів сайту можливе лише при згоді адміністрації порталу та активного посилання.
Всі права захищено!

Сайти, які підтримуються службою порталу
НПУ імені М.П.Драгоманова
Інститути
Фізико-математичний інститут :: Інститут філософської освіти :: Інститут фізичного виховання та спорту :: Інженерно-педагогічний інститут :: Інститут інформатики :: Інститут іноземної філології :: Інститут історичної освіти :: Інститут корекційної педагогіки та психології :: Інститут мистецтв :: Інститут магістратури, аспіратнути та докторантури :: Інститут природничо-географічної освіти та екології :: Інститут педагогіки та психології :: Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації :: Інститут політології та права :: Інститут розвитку дитини :: Інститут соціології, психології та соціальних комунікацій :: Інститут соціальної роботи та управління :: Інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка :: Інститут управління та економіки освіти
Факультети
Кримський гуманітарний факультет
Кафедри
Кафедра педагогчної творчості :: Кафедра педагогіки, теорія та історії педагогіки :: Кафедра методики викладання російської мови та світової літератури :: Кафедра етики та естетики :: Кафедра управління та євроінтеграції :: Кафедра філософії :: Кафедра інформатики
Персональні сайти
Андрущенко В.П. :: Бех В.П. :: Жалдак М.І. :: Борисенко В.Й. :: Франчук В.М. :: Франчук Н.П.
Інші сайти
Асоціація випускників :: Система управління електронними курсами НПУ :: Система управління електронними курсами інституту інформатики :: Система управління електронними курсами інституту інформатики (студенти) :: Простір гуманітарної комунікації :: Лабораторія археологічних досліджень :: Кабінет-музей М.П.Драгоманова :: Україна і становлення конституціоналізму в Європі :: Центр культури. НПУ